Звичка до невдач — суто психологічна, вона є матір’ю страху… Люди здаються частіше, ніж їх спіткає невдача.
Генрі Форд
У сьогоднішньому дописі — бонусній главі з моєї книги “Джерело молодості” — йтиметься про силу слова. Словом можна вбити, а можна й вилікувати. Можна нагнати страху, позбавити сил і довести до розпачу. А можна відродити надію, мотивувати, надихнути на творчість і самовдосконалення. Багато залежить від того, що ми почули про себе у дитинстві й у що повірили. “Ти нероба, ледащо, нездара” або “ти молодець, розумничка, у тебе є талант” — ці й подібні вислови, що ми чули дітьми, як алгоритми, програмують наш подальший розвиток і те, як ми будемо себе вести у дорослому житті. Ця залежність не є лінійною: наперекір дорослим, які не вірили в нас й вважали, що з нас нічого, крім двірника, не вийде, ми можемо покласти життя на алтар праці й добитися грандіозних результатів у кар’єрі та соціальному положенні. Але глибоко всередині ми знатимемо про себе, що ми нічого не варті, — бо так ми почули і зрозуміли про себе, коли були зовсім маленькі. Як наслідок, в один далеко не прекрасний день усі наші зусилля підуть коту під хвіст — тому, що ми підсвідомо очікували невдачі. Ми були запрограмовані на неї.
Наслідки наших дій підсилюють наші переконання. Якщо глибоко всередині ми були переконані, що нічого не доводимо до кінця, то, створивши бачення майбутнього, поставивши цілі й організувавши ситуаційну підтримку, після перших успішно скинених кілограмів ми можемо забуксувати і полишити цю ідею, бо ж чули багато разів про себе: “З тебе діла не буде! Ти взагалі нічого не доводиш до кінця!” Отже, закинувши розпочате, ми втішаємося тим, що таки мама була права і наші сподівання щодо себе справдились: ми справді ні до чого не здатні і нічого не доводимо до кінця.
Є й протилежні приклади: одному спорстменові сказали, що офіційний світовий рекорд становить 1000 присідань. Він повірив, зробив 1200 присідань, і впав знеможений. Насправді рекордом на той час було 500 присідань. Спортсмен просто повірив у те, що хтось вже зробив це до нього — і вирішив перевершити невідомого супротивника, якого, насправді, не існувало. Про те, як використати силу слова собі на користь, йтиметься далі, а поки що хвилинка історії.
У 1606 році Вільям Шекспір написав трагедію “Макбет”, яка була поставлена в театрі у 1611 році. Перші глядачі п’єси були шоковані: ідея вбивства короля, висвітлена на сцені, була для них скандальною і богохульною. Адже, за віруваннями того часу, король був посаджений на трон самим Богом, тож нікому навіть на думку не спадало, що його можна усунути з трону або, боронь Боже, просто вбити. До того часу це було немислимо! Доти, доки ця ідея не втілилася у слова геніального митця. Після цього дії, підсилені емоціями, були просто питанням часу. Вже у 1649 році було страчено Карла І, короля Англії, Шотландії й Уельсу. Це був перший король в історії людства, якого приговорили до страти. Але не останній. Традицію вбивати правителей було започатковано і вона тривала не одне сторіччя.
Як, до речі, і хрестові походи. Пам’ятаєте, з чого розпочався перший хрестовий похід? У 1095 році Папа Урбан ІІ вийшов до натовпу і виголосив запальну промову про страждання християн на Близькому Сході. Він пообіцяв прощення всіх гріхів всім, хто прийме участь у звільненні Єрусалиму та християнських святинь. Його промова настільки зворушила натовп, що прості люди, не зволікаючи й не роздумуючи, покидали все і вирушили у наступ на схід. Усього було 9 (офіційних!) хрестових походів, які тривали 3 сторіччя поспіль. Отака була сила слів, підсилена емоціями й пристрастями, що втілилися у дії.
Ви можете згадати також і приклади з новітньої історії й поміркувати над впливом, який чинять на нас засоби масової інформації й соціальні мережі. Важливо, однак, пам’ятати, що дія будь-якої пропаганди з часом вивітрюється: особливо якщо її не фінансувати й не підсилювати активною участю. Просто приберіть свою увагу від людей, спільнот і ЗМІ, які викликають душевний неспокій, сіють неясну тривогу і паніку. Не беріть участь у них і не перейматеся. Нам своє робити. На часі:
Операція “Геть, слова-паразити!”
Поверніться подумки до того часу, коли вам було 12-13 років. Візьміть ручку, розділіть сторінку навпіл і запишіть у стовпчику ліворуч всі ті нехороші вислови, які ви тоді чули та які заважають вам розвиватися й створювати те життя, якого ви достойні. У стовпчику праворуч запишіть, як воно є насправді.
Пишіть усе, що зможете згадати. Покладіть листочок на видне місце і повертайтеся до нього наступними днями, дописуйте все, що спаде на думку. Не лише те, що говорили ваші батьки, але й те, що ви чули від сусідів, від однокласників, учителів, вожатих у лагері. Все, що стосується ваших власних невдач, неуспіхів, недосягнень. Приділіть особливу увагу словам “не можна”, “так не роблять”, “це непристойно” і т.д. Усім словам з приставкою “не”, якими характеризували вас. Багато з цього непотрібу осіло твердим ґрунтом у вашій підсвідомості і стало підґрунтям для самобойкотування і програмування себе на невдачі. Коли згадаєте все, що зможете, пригадайте також, хто саме казав те чи інше. Чи варто рівнятися на цих людей? Чи багато вони досягли у житті? Щасливі вони? Чи хотіли б ви бути такими, як вони? Ні? Тоді скажіть голосно і рішуче: “Це все маячня і дурня!” Відріжте лівий стовпчик таблички, порвіть на шматки і викиньте. Залиште вашим “вчителям” їхні переконання і живіть зі своїми, правдивими, що стануть у нагоді не лише вам, але й іншим.
Про інформаційну підтримку ми поговоримо наступного разу, а поки що будьте здорові!
Ваша Моторна
