Сороковий день карантину. Ми настільки здичавіли, що дали трьом молодим оленям, яких зустрічаємо на галявині коло лісу найчастіше, назвиська Бембі, Байкал і Буцик. Блукаючи лісом і луками, ми бачимо зайців, лисиць, косуль і кабанів, які вже не тікають так швидко, як раніше, а зацікавлено дивляться на нас і, коли підходимо ближче, знехотя й не поспішаючи забираються геть. Можливо це тому, що ми сповільнилися і більше відчуваємо себе частиною навколишнього пейзажу, аніж спортсменами-любителями, які мусять зробити свої 10 000 кроків на день. Ми не поспішаємо і насолоджуємося кожною хвилиною, проведеною «на волі». Тим більше, що за відсутності машин і літаків повітря очистилося, небо набуло небувалої краси і сонце світить так яскраво, як ніколи раніше.
Зустрічайте другу частину «Карантинних хронік з усього світу»! Якщо ви пропустили першу, ось тут можна її прочитати. Читайте на здоров’я, коментуйте й поширюйте! Діліться також своїм досвідом — я із задоволенням включу його до наступного випуску. Нехай серед голосів із США, Франції, Німеччини, Іспанії, пролунають і голоси з України!
Будьте здорові!
Ваша Моторна
«Мені не потрібні наркотики. Я сам і є наркотики». Сальвадор Далі
Шеррі. Огайо, США
Тут, в Огайо, не так вже й погано, але де мені це знати… Мої діти тижнями тримали мене під домашнім арештом. Моя дочка Шеннон, з якою я живу, зробила мені ласку і вивезла мене відвідати моїх трьох інших дітей, які також проживають в Огайо. (Мені не дозволено керувати автомобілем!) У мене також є ще одна дитина в Техасі й інша в Індіані. У всякому разі, я залишалася в машині, а мої діти, внуки та правнучки махали мені, кричали привітання і надсилали повітряні поцілунки.
Моя дочка та її подруга роблять покупки, коли нам щось потрібно, і полки в магазинах вже не такі голі, як були перші кілька тижнів. Відчуття повного сюрреалізму і страху, і мені дуже шкода всі ті сім’ї, яких торкнувся цей жахливий вірус. Метушливе життя сповільнилося, хоч я і так вже на пенсії і у мене було багато вільного часу, щоб відпочити від цієї суєти. Зараз я зайнята пошиттям масок, і намагаюся зробити свій маленький внесок у загальну справу. Нехай Господь благословіть усіх лікарів і медсестр, і вчених, які намагаються знайти відповідь!
Ми все ще бачимо, що деякі люди збираються разом, ніби нічого не змінилося, але здебільшого всі залишаються вдома або ж, коли виходять, принаймні тримають дистанцію і в основному носять маски. Я намагаюся не дивитися надто багато новин, але хочу бути в курсі того, що відбувається. Сподіваюсь, що скоро з’являться хороші новини.
Флосс. Панама
Ми, родина з двома дітьми із Портсмуту, Великобританія, наразі подорожуємо на парусному судні (доки підлітки не збунтуються). Ми виїхали з Великобританії 18 місяців тому і прямували до Нової Зеландії, коли все це почалося.
Тут, у Панамі, ми вже пару тижнів перебуваємо на все більш суворому карантині. Усі сидять по домах, дозволяється робити покупки лише одну годину на день, при цьому час розподіляється на основі останньої цифри паспорта.
Новина цього тижня: дівчатам можна виходити назовні у понеділок, середу й п’ятницю, хлопцям — у вівторок, четвер та суботу. У неділю нікому на вулицю виходити не дозволяється. Але найгірше те, що продаж алкоголю заборонили! Це Панама, тож про ввічливе ставлення поліцейських можна забути. У містах тривають заворушення та грабежі, а вчора було заарештовано 536 людей за те, що вони перебували на вулиці у заборонений час. Чоловіки ходять вулицями в сукнях та макіяжі та заявляють, що «не визначилися зі своєю статтю», щоб сходити до магазину в «жіночий день» (ОК, останнє речення я вигадала).
Ми живемо і подорожуємо на судні, і нам пощастило бути ізольованими у гавані для яхт, що знаходиться за багато миль від цивілізації. У нас ще є деякий запас алкоголю на борту, але запаси пива добігають вже кінця, і я передбачаю відчуття безвиході на борту у прийдешні тижні. На щастя, ми оточені джунглями, тож можемо розважити дітей мавпами, що виють, лінивцями, кажанами, мурахами, що гризуть листя, та крокодилом, що веде себе тут, як хазяїн. Світ зійшов з розуму, але сонце все ще світить у Панамі, принаймні, поки не настане сезон дощів через кілька тижнів…
Оксана. Баварія, Німеччина
Німеччина посідає четверте місце в Європі після Італії, Іспанії та Великобританії за кількістю інфікованих. Однак, на відміну від цих країн, дозволяється займатися спортом на вулиці – відстань не обмежена, тільки от якщо вас спіймають, скажімо, за 50 км від дому, у вас можуть виникнути проблеми: у Баварії штраф становить до 25 000 євро.
Також дозволяється скуповуватися у супермаркетах і ходити на роботу. І це стимулює людей більше займатися спортом, купувати більше і більше працювати. Зараз я роблю удвічі більше кроків на день, ніж зазвичай, насолоджуючись свіжим повітрям та чистим небом. Природа відроджується і процвітає. Минулої осені під час прогулянки на пагорбі я нарахувала у небі 14 слідів від літаків. Знічев’я я роздумувала над тим, як їм вдається не врізатися один в одного. Зараз слідів або зовсім немає, або, щонайбільше, пролетить один літак — і тоді хочеться показувати на нього пальцем і радіти, як дитині.
Що стосується покупок, це, здається, єдина соціальна діяльність, якою нам дозволено займатися. Тому кожна тижнева поїздка до супермаркету готується дуже ретельно. Ми дбайливо складаємо меню на тиждень і список покупок (якому інколи слідуємо), вирізаємо купони з газет (хоч їх, нажаль, стає дедалі менше: супермаркети швидко вловили, звідки вітер віє, і припинили рекламні акції), прискіпливо підбираємо одяг і аксесуари (колір маски також є важливим: він відображає все що завгодно, від політичної позиції до пофігістичного «зшили з того, що було»).
У Баварії магазини господарських і будівельних товарів були донедавна закриті, зате в сусідніх землях вони весь час відкриті і процвітають. Усі чоловіки, які пообіцяли дружинам «зробити це нарешті, коли буде час», зараз повинні виконати свої обіцянки. Тож, ризикуючи сплатити штраф у 500 євро за перетин кордону з сусідньою землею, вони крадькома вибираються до строймаркету, а вдома заходяться пиляти й стругати, аби тільки жінка не пиляла.
Що стосується нервової системи, то дивовижно бачити, як вона функціонує: у дні, коли не дивишся телевізор, не читаєш постів у Facebook і взагалі не виходиш онлайн, почуваєшся себе врівноважено, вдома панує гармонія і їсти хочеться менше. Але варто лише ввімкнути телик зранку, вловити краєм вуха або ока ранкові новини чи переглянути стрічку друзів, як це стає своєрідним наркотиком: кожної години, або й частіше, заходиш у соціальні мережі, перевіряєш повідомлення, читаєш новини, статті тощо. І цілий день витрачається у стані, який я називаю «нервовим мороком». Щоб уникнути цього мороку, я зараз роблю «довгі вихідні цифрового детоксу»: починаючи з ранку в п’ятницю і закінчуючи ранком вівторка, я уникаю соціальних мереж, телебачення, комп’ютера та мобільного телефону і перевіряю лише ділові електронні листи. Це допомагає не збожеволіти від безсоння і сконцентруватися на позитивному.
Андреа. Гуйа, Західний Окленд, Нова Зеландія
Я почуваюся більш спокійною, більш вдячною, врівноваженою і відпочилою, ніж будь-коли раніше. На особистому рівні це утопія, про яку я мріяла: ні автомобілів, ні літаків, ні човнів… Довгоочікуваний перепочинок від бурхливої суєти. Люди гуляють зі своїми родинами або виходять, щоб почитати у затишку. І у всіх є час! У мене завжди було його достатньо, але не у людей навколо мене. До цих пір.
Розмова з незнайомими людьми раніше була рідкістю, але останнім часом місцеві жителі стали більше соціальними і почали спілкуватися між собою. Зараз я живу у своєї найкращої подружки Джо та її партнера з трьома собаками та двома котами в Гуйі, на самому вершечку гавані Манукау. Це окремий світ — ідилічний і прекрасний. Щоранку ми з Джо займаємося йогою. Потім займаємося своїми справами. Пізніше я готую для всіх. Моє життя не сильно змінилося, оскільки я працювала неповний робочий день і по роботі готувала їжу. У мене завжди був час для людей на вулиці, і я завжди займалася щодня йогою, гуляла і плавала. Я жила просто, задовольняючись малим протягом п’яти років, і не мала великих прибутків. Можливо, тому в душі мені подобається карантин: почуття звільнення від капіталістичної структури, вихід за рамки прагнення відволіктися, будь то постійне споживацтво чи трудоголізм. Виявлення того, хто ти є насправді, без тиску очікувань від себе або з боку інших людей, і, у свою чергу, можливість більш глибоко оцінити природу та стосунки.
Я завжди відчувала, що пливу проти течії діловитої зайнятості, своєю вибраною повільною доріжкою. У такий спосіб життя я плаваю в спокійному ніжному морі. І чим би це не закінчилося, карантин мені подобається!
Рейчел. Аркашон, Франція
Карантин триває вже кілька тижнів. Пляжі закриті. Штрафи стягуються за знаходження на вулиці без обґрунтування. Нам потрібно роздрукувати або вручну написати таке обґрунтування й носити його з собою разом із посвідченням особи. Нам дозволяється виводити домашніх тварин, але ненадовго. Жодних довгих прогулянок, ми повинні знаходитися неподалеку від дому. Ми можемо вийти, щоб придбати продукти, або в аптеку.
В певному сенсі, домашнє ув’язнення мені подобається. Я інтроверт, який маскується під екстраверта. Я щаслива, що не потрібно виходити з дому і робити вигляд перед людьми, докладати культурних і мовленевих зусиль. Я американка, яка живе у Франції, тому вихід на вулицю для мене завжди обтяжливий, незважаючи ні на що. Мені подобається, що не потрібно лягати спати чи вставати в певний час. Я люблю проводити час із сім’єю.
Однак! Сидіння у чотирьох стінах починає діяти мені на нерви, тому я вирішила скористатися офіційними приписами уряду, що дозволяють виходити на годину назовні в радіусі 1 кілометру. Я беру свого собаку і ми йдемо гуляти. Я навіть переконала дитину-підлітка піти зі мною, а оскільки вона любитель природи, для неї відкрився новий світ, в якому можна побачити квітів і комах, і вона нарешті прокоментувала, що це якби нас випустили у тюремний двір. Вона ще не назвала їжу, що я готую, тюремними харчами, але, думаю, це не за горами. Крім того, мушу зізнатися, мені не вистачає часу наодинці з собою. Ми завжди знаходимося неподалеку один від одного. У нас навіть сталася велика родинна сутичка, але без серйозних наслідків.
Незважаючи на певну новизну карантину, мені цікаво, коли я відчую, що з мене досить. Терпіти не можу проводити дні перед комп’ютером, тому, нарешті, встановила самообмеження на вихідні, і це допомогло мені відчути себе більш заспокоєною. Занадто багато інформації, отриманої зі ЗМІ протягом тижня, викликає сильний стрес, а я ненавиджу це почуття. Я думаю, слід практикувати самоусвідомлення. Загалом, я намагаюся приймати все таким, як воно є. Практикувати радикальне прийняття. Намагаюся адаптуватися до ситуації замість того, аби бажати, щоб вона була іншою, або сподіватися, що вона незабаром зміниться. Жити в сьогоденні — це найкраще, що я можу зробити зараз.
Келлі, Валенсія, Іспанія
Ми — сім’я з двома дітьми з міста Канзас (США), що зараз живе у Валенсії, в Іспанії. Ми заощаджували майже 3 роки, щоби звільнитися з роботи і подорожувати всією сім’єю. По дорозі мій чоловік підірвав родинний бюджет, вирішивши отримати ступінь магістра та поїхати до Європи, а не до Латинської Америки! Історію про це можна почитати в моєму блозі.
Сьогодні (3 квітня) в Іспанії пройшло вже 3 тижні карантину. Ми можемо виїжджати лише за продуктами, в аптеку, до лікаря або для догляду… і лише по одній людині в машині за раз! Хоч я і насолоджуюся вільним часом, я також відчуваю втому і неспокій від довгого перебування на одному місці, і мені не вистачає мого палісаднику в Канзасі. Мені так хочеться попрацювати в саду! На щастя, небо сьогодні яскраве і блакитне. Я вже була на терасі, вбираючи кожну краплю сонця. Вікна відкриті, щоб впустити свіже повітря разом із музикою гавкотіння собак і щебетання птахів. Ми здорові, почуваємося добре та підтримуємо зв’язок із родиною та друзями в інтернеті. Нам буває незручно і некомфортно, але це важливо для глобального здоров’я, тому ми продовжуватимемо сидіти вдома. І бути вдячними.
Далі буде…
