– Забери його додому! – запропонувала я дівчині, що півгодини як не могла відірватися від коняки. – У нього буде мама, а в тебе — компаньйон.
– Ні, він брудний! – показала вона мені рукав фліски, повний конячої шерсті.
– Тоді зроби, будь ласка, мою фотку з ним, – попросила я.
– Залюбки! – відгукнулась дівчина і тицьнула в іконку камери.
Йшов другий день походу датськими Альпами, який організувала фірма туристично-спортивної снаряги Fjällräven (перекладається як «лис»).
На нього потрапила я випадково: прочитала у журналі Outdoor репортаж про цей похід у Німеччині і загорілася взяти участь у ньому. Але не в Баварії – що я тут не бачила? А одразу у Великобританії, де такий захід проходиться вперше. Підписалася на новини вебсайту і стала чекати реєстрації. Яка відкрилася о 9 ранку, а вже о 9:05 квитків не було – розібрали й реєстрацію закрили! Я розстроїлася і почала шукати інші варіанти: Чилі – далеко, США – так само, в Швеції я вже була, а от в Данії ще ні. Але, мабуть, і пробувати не варто – це культовий похід у скандинавів, мабуть, квитків уже нема. А ні, є! Добре, тоді мені один й одразу місце в кемпінгу, поки не розібрали.
Лайфхак для збереження молодості мозку: раз на рік бувати в країні, мови якої не розумієш. Датська саме така: на перший погляд, суміш німецької й англійської, так що здається, що щось таки розумієш, але насправді — ні.
Тож я навіть не намагалася запам’ятати назви старту й фінішу, а просто завантажила треки у годинник із GPS і телефон, сподіваючись, що зв’язок там всюди є. Так воно і було, але, окрім цього, кожні півдня на шляху був чекпойнт, де стояли волонтери, ставили нам штампик у паспорт і пояснювали зміни у маршруті, обумовлені кепською погодою.
Цього року літо в Німеччині за правом називають «зеленою зимою»: +11-+14 у липні, дощі, град і вітрюгани. Дорогою на північ, під Гамбургом, простояла 1,5 години у пробці: машини валялись як сендвічі одна на одній у кюветі, на допомогу прилетів рятувальний вертоліт, а водіїв і пасажирів доводилося вирізувати зваркою.
До кордону з Данією під’їжджала обережно, бо не знала, чого очікувати. Перевірки? Стояння в черзі? Нічого такого, скинула швидкість до пішохідної й проїхала повз молодика на КПП, який підморгнув: «Проїжджай»! Одразу настала Данія і хюгге: швидкість до 100 на автобані, 50-60 між селами і 30-40 у містечках. «км» написано на знаку для уточнення, що не милі, а на дорожньому полотні намальована розмітка з напрямком руху. На автобані.
Все незвичне, але прикольне, і не викликає роздратування, як у Франції. Металеву планку, що розділяє зустрічні смуги руху, робітники обкладають дерев’яними накладками: красиво, естетично й екологічно. Пташки ходять по дорозі, немов безсмертні: розгулюють туди-сюди, мов у себе вдома і, почувши машину, неквапно переходять на другий бік. Після німецьких автобанів із шумахерами, які ганяють >200 км/год, із задоволеннями сповільнюєшся і роздивляєшся навсібіч. В око впадають хатинки під очеретяними стріхами, які у нас можна побачити хіба що в Пирогово. З тією різницею, що в них хтось живе і поряд стоять сучасні автівки.
Деякі знаки й інші речі просто незрозумілі й, посушивши трохи над ними мозок, хитаєш головою і їдеш далі. Тут так заведено, тож нехай буде, а нам своє робити.
Довго чи коротко, доїхала до кемпінгу на березі протоки, що називається «Маленька Балтика», і поставила Звіра на всі сторони вітру.
Ось воно, справжнє скандинавське хюгге! Я приїхала на два дні раніше, тож народу майже не було і можна було спокійно пройтися узбережжям, підставити лице солонуватому вітерцю і повтикати на море.
А потім дістати припаси, куплені в Німеччині, і сісти читати путівник по Данії, до якого вдома руки не дійшли.
Однак просто так сидіти скоро обридло, я зайшла на клятий ФБ і дала оголошення на сторінці групи Fjällräven Classic Denmark: «Хто вже приїхав у табір і хоче завтра з’їздити на екскурсію в Оденсе або Свендборг, відпишіться!» Відгукнувся турист із Англії і жителька Оденсе, яка взялась показати нам місто. Наступного дня ми зустрілися з Лі (так звали англійця, що розмовляв на страшенному діалекті) біля човнів і домовилися поїхати до міста Андерсена його машиною.
Місто зустріло нас різнокольоровими капелюшками — це місцева традиція, пояснила нам Лонні, яка показувала нам Оденсе. Перші дні липня випускники святкують закінчення школи: найкращі учні вдягають чорні капелюхи, всі інші — рожеві, і гуляють кілька днів компаніями по місту. Білий капелюшок вдягає той, у кого саме сьогодні випускний. «І в ці дні завжди погода псується, – зітхнула вона. – Насправді у нас, в Данії, клімат змінився останніми роками: дуже багато йде дощів і зливна каналізація не справляється».
«Ціни на рухомість у центрі міста зашкалюють — оцей маленький зелений будиночок на одну квартиру коштує 200 млн крон (курс до євро 7,5 до 1)! І я його може б і купила, але побоялася, що будуть проблеми з каналізацією і ремонт мені влетить у копієчку», – продовжувала наша екскурсоводка.
Нам пощастило: цього дня дощу не було і ми прогулялися парком у центрі міста.
«Тут раніше був пустир, але влада міста вирішила вкласти гроші у проєкт реконструкції з метою відтягнути молодь від мобільних і комп’ютерів, – пояснила Лонні. – Квартирки у нас маленькі й дорогі, багато хто живе з баьками, тож це улюблене місце для зустрічі молодих людей, які гуляють тут годинами. Є також велодоріжки і місця для петанку й інших ігор на свіжому повітрі».
А для дітей серед парку є казковий замок, де проводяться безкоштовні вистави за мотивами казок Андерсона. Маленькі принцеси і лицарі можуть перевдягнутися і спробувати себе у головній ролі на сцені театру.
А той, хто хоче відчути себе принцесою на горошині, може відвідати музей ГХА з відповідною інсталяцією.
Музеїв казкаря два: будиночок на одну кімнату, де він народився, і великий сучасний 3-поверховий заклад із 5D-демонстрацією життя і творів автора.
Кому що, а жителям Баварії всюди ввижаються фахверки. Цей побудовано дуже грамотно, з урахуванням можливого підйому води.
Яскравих будинків не так багато, як у сусідній Швеції або Норвегії, але вони впадають в око:
Як і графіті з героями книги Астрід Ліндрген «Діти з Бюллербю»:
Ще здивувала велика кількість мальв і троянд у старому місті
А також концертів
І картинних галерей
Вечір ми завершили у старому ринку біля порту. На диво, о 20:00, життя в ньому кипіло: всі столики у критому базарі були зайняті. Модератор проводив вікторину на тему «Впізнай пісню Емінема з перших нот». За столами сиділи родини з дітьми, тримаючи ручки й листочки напоготові, і швидко записуючи варіанти відповідей.
– Ми полюбляємо ходити сюди із сім’єю, бо кожен може вибрати кухню на свій смак: грецьку, італійську, індійську, тощо, – пояснювала Лонні, показуючи прилавки з наїдками і напоями.
– А датська традиційна кухня тут є? – спитала я.
– От чого нема, того нема.
– Так і знала, – зітхнула я. – ОК, давай тоді грецьку.
Смачно поївши, ми повернулись на парковку, де на нас чекав неприємний сюрприз: 800 крон (близько 115 євро) штрафу за прострочену оплату. Мені було дуже незручно: адже я зголосилася оплатити паркування, завантажила і поставила застосунок EasyParking, який пообіцяв зробити життя легким (We will make your life easy!). І от такої: провтикала останні півгодини, захопившись гіросом і безалкогольним пивом під пісні Емінема. Я сумлінно намагалася подовжити термін парковки, але зв’язку у критому ринку не було, тож довелося Лі заплатити штраф. В якості компенсації він отримав від мене похідну кухню, що, на відміну від його англійської з лівосторонньою накруткою підходила під газовий балон, безкоштовно отриманий від організаторів, і півкіло черешні, купленої в Алді.
Коли ми повернулись до кемпінгу, життя вирувало: люди прибували і прибували, щоб стартувати наступного дня. Третього липня відбулися перші 3 старти, а четвертого — наступні три, включно з моїм. Ми прослухали презентацію нового шляху Øhavsstien, відкритого за підтримки Юнеско, й отримали привітання як першопрохідці.
Отже, я була першою з України, хто пройшов цей шлях! Минулого разу у заході брало участь 600 учасників із 16 країн, цього року до них додалися Україна і Тайвань. Із 220 км ми мали подолати 72 км з набором висоти менше ніж 900 метрів за 3 дні. «Ви будете йти так званими датськими Альпами, що утворилися під час останнього льодовикового періоду. Може, вам ці висоти видадуться іграшковими, але я гарантую, що до кінця дня ви будете доповзати й радіти перепочинку у таборі, як малі діти!».
І так воно й вийшло… Далі буде!
