Кіч, квіш, кемпінг, квіти, катедральні собори, комікси, Карефур, круасани, кот-дю-рон… Що з цього є тим, що визначає Францію? Все це, і ще більше, але я вирішила обмежитися шістьма ключовими моментами. І почати з того, що вразило найбільше: кемпінги.
«Кемпінгові майданчики бувають дуже різні за якістю та ціною, – роз’яснює книжка «Кемпінг для чайників». – У Франції вибирайте camping municipal, що фінансуються місцевими органами влади. Вони слідкують за тим, щоб усе працювало, газон був зеленим, а в душі була гаряча вода».
Кемпінги часто розташовані в мальовничій місцевості, на березі річок Марни, Луари або Сени, і не потребують резервування заздалегідь (принаймні, у травні). Переночувати коштує 22-28 євро (машина, 2 намети і 3 людей), ділянку можна вибрати на свій розсуд: подалі або поближче до санітарного блоку, в’їзду до кемпінгу, де знаходиться приймальна і кафе, і річки з її комарами, велосипедистами й бігунами на набережній. У той день, як ми знайшли Макрона, місце нам вказав живий заєць, який сидів серед ділянки й показував вухами, де припаркуватися. Мама, яка прокинулася рано вранці, побачила перед ліхтарем двох зайців, що об’їдали зелений кущ. Такі ідилічні місця трапляються не всюди: в одному кемпінгу поряд проходили автобан і залізна дорога, в іншому трава була витоптана до грязюки, в третьому не було гарячої води. Четвертий являв собою скоріше дачне селище з маленькими будиночками, обсадженими мальвами і трояндами, зі супутниковими антенами, огорожами і сторожовими собаками. Сусіди знали одне одного й о 4 ранку зібралися порибалити на Сені, грюкаючи дверми пікапів і гучно лаючись.
| Плюси кемпінгів | Мінуси кемпінгів |
| Ціна (22–28 євро за ніч) | Тонкі стінки, через які все видно й чутно |
| Наявність зручностей (душ, туалет, електрика) | Не факт, що все працюватиме і буде в наявності |
| Можливість замовити на сніданок круасани або бріоши | Обмежений вибір і високі ціни на вино й закуски |
| Мальовниче місце на природі | Інколи поряд проходить залізниця або шосе |
| Зелений газон | Інколи трава витоптана до грязюки |
| Інтернаціональна компанія | Сусіди, що можуть бути гучними/п’яними |
| Можна не бронювати заздалегідь | Інколи може не бути місць або залишитися «невигідні» місця |
| Легкий чекін – молодь у приймальній розмовляє англійською | Все треба робити самій: готувати, мити посуд, ставити і збирати намет |
| Легкий чекаут – зранку не треба здавати ключі: набираєш код від шлагбаума, і вперед, на волю, в пампаси | Кемпінги далеко від міст і пам’яток: до всього треба добиратися автівкою або громадським транспортом |
Це неповний перелік: додайте сюди ще кемпінгове обладнання, яке треба купити і за яким треба слідкувати. Зате у вас завжди із собою буде спальник і матрац, так що вас не розхолодить відсутність постільної білизни в орендованій квартирі.
А що, як піде дощ, ще й із поривчастим вітром, і вночі похолодає до +6? Це все ще ускладнює, і ночівля у кемпінгу перетворюється на справжнє випробовування. Тож ми чергували за принципом 2 або 3:1 відпочинок на природі із подобовою орендою квартир у центрі міста. Тим більше, що в центрі міста знаходиться ключ до Франції № 2: катедральний собор.
І ключ № 3: Карефур.
Собори – це величні архітектурні споруди (на відміну від Карефурів) і живі свідки кількох сторіч історії Франції. В Руанському соборі поховане серце короля Річарда Левове серце, і там же була засуджена на смерть Жанна Д’Арк. У Реймському Нотр-Дамі в 496 році прийняв християнство король Франків Хлодвіг І, що започаткувало традицію коронації всіх подальших нащадків трону. А катедральний собор в Ам’єні є найбільшим у Франції й може вмістити 2 паризьких Нотр-Дами.
«Це був час соборів: людина хотіла сягнути неба, а на землі створювала історію в камінні та склі», – співає Бруно Пелет’є в арії «Час соборів» мюзиклу «Нотр-Дам де Парі».
Мінус соборів — після третього починаєш їх плутати. І хочеться вже зайти до Карефуру і купити кот-дю-рону. Або вийти на вулицю й понюхати квітів.
Квіти, ключ до Франції № 4, тут повсюди: уздовж прохолодних набережних і на розпеченій бруківці посеред майданів, в затінку бульварів і на газонах парків, біля пам’ятників, соборів і замків Луари, на білих скелях Етрети і піщаних дюнах Бретані. У вазонах, на штамбах, у букетах і на арках.
Наряду з чарівним вином «кот-дю-рон», квіти пом’якшують серце і ти починаєш мугикати «життя в рожевих окулярах» і вдягатися як чайна троянда, хоча в цивільному житті бігаєш цілими днями у джинсах і кросівках. Однак перебір у рожевому призводить до кічу, який тут повсюди: на базарах
В антикварних лавках:
І навіть у палацах:
Стиль Людовіка XIV або XV однаково кичевий (кичовий?). Зверніть увагу на чортополох, розкладений на стільцях і кушетках — він замінює собою таблички «Не сідати» й «Не торкатися». Мова квітів…
Після екскурсій соборами, палацами й центрами міст залишається рухнути за столик у кафе і знайти останній ключ від Франції, а саме: кулінарію. Найбільш дешевим і швидким способом познайомитися з якою є квіши — легенькі запіканки з будь-якою начинкою. Вони можуть бути солодкими: з ягодами, яблуками, м’яким сиром і заварним кремом, або ситними: з овочами і сиром або м’ясом і рибою. Розбирають їх як гарячі пиріжки, тож шанс спробувати їх є десь до 12 ранку, після чого вони щезають із прилавків.
Після повернення з Франції до Німеччини мене вразили три речі:
- Дисципліновані водії
- Погана погода
- Суворі обличчя
Й одразу захотілося повернутися назад, у країну квішів, кічу і квітів. І кот-дю-рону, звісно.
Але у всього є своя ціна: повернувшись, я з прикрістю встановила, що набрала кілька зайвих кіло. Яких треба було позбуватися й терміново приходити у спортивну форму. Адже на мене чекав новий виклик — і то, скоро! Про нього буде в наступному дописі, а посилання на попередні частини французького роуд-тріпу тут і тут.
І щоб ви тут не засумували, ось вам іще чарівна пісенька «Маленький успіх». Йдеться у ній про те, що навіть маленький успіх окрилює, але втримати його важко і він теж, буває, закінчується невдачею. Але і це минеться…
