Після того, як ми пройшли першу половину ПФГ під час Пасхальних канікул, друга половина цього епічного шляху не давала мені спокою: кликала і заманювала до себе. «Чому ти пішла? А ну, повернися швидше і пройди мене до кінця! Постав галочку і будеш вільна — робитимеш тоді, що хочеш,» — настійно твердила вона мені вночі. «А чом би й ні? — подумала я. — Можу і зроблю!» Тим більше, що мали розпочатися Троїцькі канікули, під час яких цілком реально було пройти 245 км, що залишилися, за 10 днів.
З чого починається планування відпустки у перехідний період між локдауном і «нормальним» життям? Звісно, із походу до аптеки за швидкими тестами на ковід і масками!
– Який вам тест, антигенний? Для носа чи для рота? – запитав мене фармацевт.
– Не знаю, давайте той, що швидше і простіше робиться!
– Тоді назальний, – впевнено сказав фармацевт і видав мені дві невеликі упаковки.
Я зраділа: багато місця в рюкзаку не займатимуть і важать всього-нічого! А значать для нас багато: це наш пропуск у вільне, цивілізоване життя — до ресторану, пансіону або готелю. За умови, звісно, що тест буде негативним.
Проблема в тому, я ще ніколи сама не робила собі швидких тестів і була не певна, як саме їх треба робити. «Нічого, якось впораюсь, — у крайньому разі почитаю інструкцію!» Також я не була впевнена, чи вистачить нам лише двох тестів на 10 днів, і чи знадобляться вони взагалі. Правила весь час змінювалися і залежали від частоти захворюваності у певному регіоні. Найнижчою вона була у Байройті – саме там, де ми збиралися зробити першу зупинку в готелі.
Ця друга половина походу Франконських гір обіцяла бути легшою й оптимістичнішою, ніж перша. По-перше, був кінець травня, а не березня. З обережним оптимізмом можна було прогнозувати, що погода буде краща, — принаймні, снігу на шляху не буде.
Забігаючи наперед, скажу, що погода була така само кепська, як і наприкінці березня. Першого ж дня нас заскочив град, ще й який: із поривами вітру, що немилосердно налітав з усіх боків! Це сталося в той самий день, коли у Китаї загинуло 20 чоловік під час марафону через те, що погода різко змінилася, температура впала й на учасників обрушився льодяний дощ, град й ураган. Нас врятували пончо, які я купила перед самим виходом: ми їх тут же вділи, і вони повністю накрили нас разом із рюкзаками й захистили як від вітру, так і від льодяного дощу. Наступні 3-4 дні ми їх майже не знімали, хіба що не спали в них.
Другим приводом для оптимізму був кінець другого локдауну: обережно, потихеньку, починали відкриватися кафешки, ресторани і баварські пивні садки. Столики протиралися, парасольки розчохлялися, тераси заповнювалися публікою: люди заходили в масках, обережно роззиралися у пошуку засобу для дезинфекції й анкети, яку слід заповнювати при вході. А вже за п’ять хвилин весело гомоніли за столиками, знявши маски й підставляючи бліді обличчя променям сонця.
Після числених “coffee to go” на заправках, лавках у парку і просто в лісі, відчути себе не бомжем, а цивілізованим туристом, було за щастя. Ще більше це почуття посилилося після того, як ми, після дуже тяжкого дня, повного негоди і числених гірських підйомів і спусків, дісталися готелю й оселилися в ньому без зайвих формальностей. У мене навіть аусвайс не спитали! Про тести й говорити годі — ніхто про них і не згадав. Привітна господиня на ресепшені уточнила лише:
- Фрау Вайсс?
- А що, з мене видно? – хотіла відповісти я, але лише знесилено кивнула.
- Ось ключі від номеру, сніданок із шостої ранку. Вітаємо у нашому готелі!
Треба сказати, що ніч у тризірковому готелі зі сніданком обійшлася нам недешево — у 117 євро. Я підрахувала, що якщо кожного дня зупинятися в цивілізованому місці, лише ночівля коштувала б нам приблизно 1200 євро. Насправді ж, разом із обладнанням (для цього походу я купила нову, більш легку палатку і ще кілька обладунків) і їжею, 10-денна відпустка обійшлася нам у 630 євро, тобто, 31 євро на день на людину, що зовсім непогано для Європи. Харчувалися ми в основному купленими в супермаркетах продуктами, випічкою з пекарень, мюслями, батончиками і вермішеллю швидкою приготування типу «мівіни» (лише набагато гіршою на смак). За нагоди, раз на день їли у ресторані або кафе. Здоровим таке харчування не назвеш, — але у пішому поході, коли спалюєш додаткових 2000-3000 ккал на день, на це не зважаєш.
Третьою приємною несподіванкою стала Франконська Швейцарія. Після холодної дощової погоди, з поривами вітру і градом, численними підйомами і спусками каменистими горами Фіхтельгебірге, на четвертий день ми вийшли на рівнину з пологими пагорбами і відчули себе, як в раю.
Зовсім неочікуваною ця зустріч не була: ми планували шостого дня зупинитися на ночівлю в Іллі, який живе в самому центрі цього туристичного регіону, в селі Ауфзес. Це не така собі Зачепилівка: 2001 року Ауфзес потрапив до книги рекордів Гіннеса як «громада з найбільшою кількістю пивоварень у світі: у 1999 році на 1500 жителів було 4 пивоварні, отже, по одній на 375 жителів». До того ж, у цьому дивному селі є аж два замки через те, що у далекому 1690 році два брати, яким належали ці землі, посварилися. Старший відселився у Верхній Ауфзес і побудував там укріплену фортецю, та й таку, що численне військо з Бамбергу не змогло взяти її у 1692 році.
Не дивно, що сюди приїздять туристи з усієї Німеччини: попити пива, поїздити на гірських велосипедах і полазити по скелях, яких тут over 9000. Поки я робила цей знімок, на скелю знизу, хекаючи, видиралися люди. Деякі — разом із дітьми й собаками. Дивні створіння! І чого їм вдома не сидиться?
Четвертою приємною несподіванкою став Байройт. Це столиця Верхньої Франконії, де сидить «обласний» уряд і вирішуються питання з подовження виду на проживання й таке інше. Його я знала раніше, як і Мюнхен, лише як місце оформлення документів: пошук парковки, біганина інстанціями, спілкування з чиновниками, дозанесення паперів, оце все. Але коли приходиш у місто пішки, а не приїздиш машиною у справах, і маєш час і тишину в душі, щоб усе добре розгледіти, Байройт відкривається тобі зовсім із іншого, несподіваного боку.
Стіни й колони балюстради викладені шорохуватими камінчиками й мушлями, які так і кортить погладити й поперебирати у пальцах. А ще хочеться посидіти на терасі в кафе й помилуватися грою води у числених фонтанах, зроблених каскадами й оздоблених статуями німф і наяд за прикладом французьких замків.
Перепочинок у цивілізованому місці на третій день походу був дуже вчасним і відсвіжуючим. Єдина проблема: наступного ранку було дуже складно зібратися і випхати себе йти далі. Тим більше, що проноз був невтішним і на нас чекали ще дві ночівлі в лісі. Гріла лише думка про Ауфзес і про те, що скоро ми побачимо Іллю. Та й природа підкидала весь час сюрпризи: ладшафт поступово змінювався від гірського до рівнинного, з численними потічками, болотами й озерами.
Далі буде…
