Знаєте, чому ще не у всіх цивілізованих країнах дозволено споживання марихуани? Тому, що у людей, які підсіли на траву, всі думки, анекдоти, байки та балачки крутяться навколо однієї теми: де дістати, яка краще і скільки коштує, як вчора гарно подиміли, що учудив отой укурок і таке інше. Так само і залежні від алкоголю люди думають лише про те, де і скільки пляшок купити, коли вже можна почати пити, випити сьогодні одну чи дві (не склянки, ні!). На вечірці вони підглядають за іншими, скільки ті собі налили – чи бува не більше, ніж їм, а вдома п’ють нишком, ховають пляшки від другої половини або доливають їх водою.
Так само і залежні від їжі люди. Ось що пише Емі К. у дописі «Я була залежною від їжі»: «Не можу повірити, якою я була ще 5 років тому. Я важила 90 кг — забагато, зважаючи на зріст 162 см. Я просто їла, їла, їла весь час. Я не їла тому, що була голодною; я їла тому, що їжа була доступною або тому що інші їли, або тому, що вона виглядала гарно. Коли я починала їсти, то вже не могла зупинитися, доки не відчувала себе пересиченою, інколи мені навіть було погано. Я почувалася себе безпомічною по відношенню до їжі. Кажу вам чесно: я думала про їжу з того моменту, як прокидалася вранці, до того часу, як вкладалася спати. Бувало таке, що я стояла перед холодильником, шукаючи, чого б іще такого з`їсти. Я не знаю навіть, чому, — я не була навіть голодною».
Це все написано як про мене, аж до зросту і ваги. Аж мурашки по спині побігли: значить, я не одна така? А скільки іще нас таких, думки яких крутяться лише навколо однієї теми: чого б такого цікавенького з’їсти, чи може обід починатися вже об 11 ранку, чи залишилося ще щось смачненьке у холодильнику або на столі?
Як і всі залежні люди, рано чи пізно ми усвідомлюємо — наш світ звузився лише до однієї теми: «Чого б такого ще з’їсти?» Й усвідомлення, що насправді ми живемо для того, щоб їсти, а не їмо для того, щоб жити, підштовхує багатьох до пошуку виходу з цього глухого куту. І вихід є – про нього далі. А зараз розглянемо питання: чому ж у людей виникає залежність від їжі – причому, як і у випадку алкоголю та марихуани, в одних виникає, а в інших ні? І чому позбавитися від неї так важко?
На останнє питання дати відповідь легко: ми не народилися з бокалом каберне в одній руці й сигаретою в іншій, і першими нашими словами не були: «Мамо, де мій косяк?»
Одним із перших наших кращих спогадів був запах і смак материнського молока (солодкого!), що супроводжувався ласкавим маминим поглядом та її замилуваною посмішкою. Так ми із самого початку нашого життя засвоїли, що їжа – це добре. Щоб ми не плакали, нам вмочували соску в солоденький компот або кисіль, і ми, втішаючися, навчалися, що їжа заспокоює. Перший прикорм у 6 місяців зазвичай теж солодкий – кашка або пюре, обов’язково з цукром. Отак ще до року ми призвичаїлися до того, що солодке – це добре.
Виробники готових продуктів це добре знають. Тож додають цукор до усього: від піци до пива. А цукор, за даними останніх досліджень, викликає залежність чи не швидше, ніж героїн. Не вірите? Скажіть, ви коли-небудь бачили людину, яка вовчим поглядом дивиться на качан капусти, потім накидається на нього й об’їдає до останнього листика, жадібно вгризаючись у качан? Складно уявити собі таке, авжеж? А тепер уявіть собі людину, яка не може взяти до руки пляшки з колою, щоб не випорожнити її до дна. І неважливо, скільки в тій пляшці – 330 мл або 2,5 літри – у руках такої людини вона приречена бути порожньою. Звісно, у випадку коли до залежності від цукру додається ще залежність від кофеїну, але не суть. Залежність викликають саме готові продукти – як наглядно доказав Джеймі Олівер, за рахунок підвищеного вмісту цукру та жирів.
Механізм виникнення залежності завжди однаковий: чим більше споживаєш, тим більше хочеться. Затятий курець не зупиниться на одній сигареті в день, ба навіть й на одній пачці. Любителю випити буде мало одного келиха – ба навіть й однієї пляшки. Ми теж не можемо зупинитися, доки в холодильнику залишається ще щось, більш-менш схоже на їжу.
Але як бути з тими, що їдять і не повнішають? Їх же так само годували у дитинстві, в дитячому садочку і вдома заставляли доїдати все до кінця, щоб тарілка була порожньою, а на свята й у бабусі відкормлювали так, неначе завтра не наступить? Чому ж у них не розвинулась залежність, чому тільки нас спіткала ця біда? Невже це ми такі недолугі, такі собі алконавти від їжі?
Зовсім ні. Нашої вини тут немає. Просто люди діляться на тих, хто накопичує, і тих, хто витрачає. Умовно кажучи, хом’яків і ховрашків. Я навіть казку про них написала в епоху свого дауншифтінгу. Тоді я писала російською, буде час, перекладу її на українську.
Але, щоб не відволікатися: люди-хом’яки схильні до накопичення. У них і рахунок у банку зазвичай більший, і машина краща, і відпустку вони проводять не на городі, саджаючи картоплю. Вони починають з нуля і примножують свої статки багатократно. У них завжди є план Б, запасний аеродром і наскирдовано в різних місцях про всяк випадок і на чорний день. Люди-ховрашки, навпаки, мають дуже мало, і те витрачають. У них немає навіть плану А! Скільки їм не дай — через якийсь час у них нічого не залишиться. Про таких кажуть: «Не в коня корм!» І складають анекдоти: «Одне зламав, друге загубив, а третє десь поділося». Господар і найманець, хазяїн і робітник, той, що живе на ренту, і той, що живе на зарплату. Одна роль нічим не краща від іншої, щоб там не казали. Нам треба просто усвідомити, що у сатиричній розповіді Гоголя «Товстий і тонкий» нам дісталася перша роль.
Що ж робити, якщо ми усвідомлюємо свою схильність до накопичення, але не хочемо залишатися все життя товстими? Як розірвати ланцюги залежності, що сковують нас, викликають відчуття провини і не дають жити на повну? Дуже просто: треба використати нашу здатність накопичувати й спрямувати її у мирне русло здорового життя.
Не уявляєте себе без пляшки коли у руці? Замініть її на півтора-дволітрову пляшку мінеральної води і носіть її з собою завжди, особливо у спеку. Купіть собі симпатичну торбочку, щоб туди ще влізли два величенькі яблука, банан і хлібці із зернової суміші – і от вам запас на день, від якого на душі стає легше: куди б вас не закинула доля, голодними не залишитеся. Любите їсти багато? Моя книга рецептів для схуднення «Метод великих тарілок» вам у поміч! Не можете перестати думати про їжу? Заведіть щоденик, блог, створіть книгу улюблених, легких за калорійністю рецептів. Спілкуйтеся з однодумцями, які також бажають схуднути й нормалізувати вагу на все життя. Напишіть книгу «Як перестати коливатися і почати жити». Любите скуповуватися так, щоб із возика ледь не випадало? Тоді вперед, у ряди фруктів, овочів, нежирних молочних продуктів, м’яса, риби та зернових.
На наше щастя, ми живемо у віці достатку, коли всього у надлишку: і хорошого, і поганого. Треба лише навчитися вибирати хороше для нас, що покращить наше здоров’я, допоможе нормалізувати й утримувати вагу.
І нехай натхненням для вас буде моя аватарка, яку я використовую на FatSecret. Бачите, хом’яки дуже полюбляють броколі, яку вони ретельно пережовують, і просять ще. І пару соковитих морквин не забудьте, будь ласка! Потіште свого внутрішнього хом’яка — і не зчуєтеся, як станете струнким ховрашком, залишаючися при цьому в душі білим і пухнастим милим створінням.
Будьте здорові і щасливі!
Ваша Моторна
