– Цей дебіл мені всіх овець розполохав! – скаржилася я Борису на свій новенький телефон, який спеціально купила для цього походу, щоб робити кращі фотографії. – Мало того, що зробив мені жахливе селфі замість миленької картинки овець на фоні гір, так ще й розмножив його в 9 примірниках і розфарбував у кислотні кольори!
Поки я розлючено тикала в клавіши, щоб позбутися цього страховиська, програма вирішила піддати драйву і врубила залихвацький реп: «Бам-бам, бам-бам-бам». Ще й із анімацією! 18 подвійних підборідь почали радісно підстрибувати в такт, а вівці злякано підібгали і без того куці хвостики і дременули у напрямку лісу. Їх можна зрозуміти: краще вже сірий вовк, аніж псевдо-Мерилін у супроводі Бушідо!
Я втішилася тим, що сфотографувала овець в іншому місці:
І конів:
І курей:
Як завжди, на шляху мене тішили кумедні вивіски:
Неподалік знаходиться сільце Буча
З якого відкривається панорамний вид на гори Баварського лісу
Продовжуючи тему вивісок — таким знаком позначено місце зупинки автономного автобуса (тобто такого, що їздить без водія):
Також потішив плавучий баварський пивний садок:
Для всього цього водного транспорту на річці є своя система знаків, яку я (даремно) намагалася розшифровувати.
Треба сказати, річкове життя, хоч і протікає поряд із суходольним, разюче відрізняється від нього і має свої правила, часто неписані. Або ж написані чудернацькою системою символів, яку так просто не розбереш. На щастя, ми полишали берег, лише щоб ненадовго зануритись у воду (течія дуже сильна — довго не поплаваєш), тож нас ці знаки не стосувалися. Слід пам’ятати про одне: на річці водний транспорт завжди має перевагу.
Це не заважає, однак, курсувати й іншим видам транспорту, серед яких зустрічаються такі чудернацькі машини:
Відкриттям для мене було те, що на річці дуже шумно. В останній вечір нам вдалося розбити палатку у чудовому місці, з видом на Дунай і на захід сонця.
Проте спати довелося із берушами через те, що з одного боку річки йшла траса, по якій до пізньої ночі ганяли байкери й гуркотіли вантажівки, з другого боку проходила залізнична колія, товарняки на якій видавали рітмічний «тук-тук, тук-тук». А за залізницею знаходився автобан, на якому і вдень, і вночі гули машини. Та й на самому Дунаї було неспокійно: двигуни барж, що шумлять так, нібито літак злітає, моторки, що торохкотять і завивають на поворотах, веселі голоси, що перегукуються, сміються абл сваряться, і, нарешті, музика, ввімкнена на повну гучність, що доноситься з човнів. Всі ці звукові хвилі передаються й посилюються водою, і доставляються через тонкі стінки палатки просто тобі у вуха. Тому моя порада тим, хто буде йти цим або будь-яким іншим річковим, морським або океанським шляхом: беріть із собою затички для вух!
Тим часом, ми дісталися Пассау: міста, що стоїть на трьох річках і на кордоні з Австрією. Чудове місце, щоб закінчити Дунайський панорамний шлях, попрощатися з Дунаєм і відсвяткувати нашу перемогу!
Бажаю вам цікавих нових шляхів, сповнених пригод і перемог!
Залишайтеся на зв’язку і будьте здорові!
Ваша Моторна
Всі попередні описи шляхів: за тегом «Рух — це життя!»