Коли ти, хекаючи й відсапуючись, долаєш останню гору (Міхельсберг) на шляху, зупиняєшся перепочити і бачиш у своїх ніг місто, що вітає тебе вечірнім передзвоном і квітучими каштанами, ти відчуваєш себе переможцем. Неквапно спускаєшся до центру міста, зупиняючись і фотографуючи все підряд: все здається тобі дуже важливим, цікавим і красивим.
Ти не поспішаєш: до пункту призначення залишається 350 метрів, 200, 150… Тобі шкода, що шлях добігає кінця, як хороша книга, яку не хочеться закривати після того, як прочитав, але разом із тим ти відчуваєш неймовірне полегшення. Безглузда посмішка не сходить із твоїх вуст. Тобі просто добре: ти знаєш, що всі негоди і проблеми залишилися позаду, ти подолав усі перешкоди і залишається лише відсвяткувати прибуття!
Чекаючи, поки принесуть їжу, ти згадуєш і показуєш на телефоні найкращі моменти походу.
Золото на шляху. Наприклад, у Гольдкронаху, де все крутиться навколо цього дорогоцінного металу, видобуток якого припинили тут ще у 1920 році.
Вівці на шляху: і друзі, і вороги похідника. З одного боку, вони згризають високу траву і легше йти, з іншого — залишають за собою послід, і через них часто шляхи перегороджують електропарканами, через які треба перелазити (що, звісно, заборонено й небезпечно: адже вони під струмом!).
Рослини на шляху.
Замки на шляху.
Птахи на шляху. Розміру 6XL для тих, хто не бажає сидиті в засідці й носити з собою великого й важкого об’єктива.
Риби на шляху. «До чого тут риби?» — спитаєте ви. А вони є! Якщо не в меню, то як витвори мистецтва.
Запахи на шляху.
Смішні моменти на шляху, які слугували розрадою після важкого підйому або спуску. Радує думка про те, що не одному тобі було тут важко.
Каплички на шляху, де можна відсидитися під час дощу, помолитися або просто перепочити.
Інфраструктура на шляху. Тут я хочу висловити слова подяки всім, хто облаштовував дорогу, встановлював дороговкази, писав інформаційні таблички й організовував місця відпочинку. Повірте мені, це значить дуже багато: хтось потурбувався про тебе заздалегідь, знаючи, що тобі потрібно і не просячи ані центу. Це робили в основному добровольці у свій вільний час. Люди, ви неймовірні! Велика подяка вам!
Відзвітувавшись, ти закриваєш галерею фотографій у мобільному і підбиваєш підсумок.
Так, ми зробили це! 435 км, 21 етап, 19 днів, 9500 метрів набору висоти (більше, ніж Еверест) і 9600 метрів спуску. На сьогодні це наш рекорд, але на нас уже чекають нові шляхи. До одного ми приглядаємося, до другого готуємося, про третій поки що тільки мріємо… А Шлях Франконських гір, назавжди залишиться в наших серцях і спогадах, як загадковий, чарівний, повний як приємних сюрпризів, так і неочікуваних перешкод, долаючи які ти стаєш кращим, ніж був. І ти повертаєшся додому більш зібраним, цілеспрямованим і впевненим у собі, готовим до підкорення нових вершин. Vielen Dank, Fränkischer Gerbirgsweg! Wir kommen wieder:)
Попередні частини тут, тут і тут