Так, ми зробили це! Подолали Реннштайг, найлегендарніший шлях Німеччини, відомий ще з 1330 року, на якому до нас побували Гьоте і Шіллер, серед інших.
1829 року топограф Юліус фон Планкнер розмітив і картографував шлях, що проходить давньою границею між Баварією та Тюрінгією. У довіднику зазначено, що Реннштайг ідеально підходить для новачків. Ночувати можна безкоштовно у колибах, що знаходяться на відстані 5-10 км одна від однієї, або ж у готелях і пансіонах, скуплятися у сільських магазинчиках, обідати в кафе, митися у шести Реннштайг-будинках, де 3 хвилини душу коштують 50 центів. Шлях, хоч і проходить вершинами гір і має численні підйоми та спуски, не потребує відмінної фізичної форми: карабкатися скелями не доведеться. А найголовніше: на ньому є численні культурні й історичні пам’ятки, що гармонійно поєднуються з різноманітною природою Тюрінзького та Франконського лісу і Тюрінзьких сланцевих гір.
Все це добре виглядає на папері, але реальність відрізняється від картинок у журналі “Outdoor” та описах у путівниках процентів так на 90%. До прикладу, приготування їжі у колибі виглядає ось так:
І ти радієш навіть простій “Мівіні” (тобто, її китайсько-німецькому аналогу), тому що через кризу, пов’язану з карантином через розповсюдження корона-вірусу, майже всі кафешки, ресторани і пенсіони на шляху закриті:
До цього додаються туман, вітер і дощі, що періщать, як із відра, інколи супроводжуються громами і блискавицями, або тупо й настирно йдуть три дні і три ночі поспіл, через що шлях виглядає зранку трішки моторошно:
Однак, труднощі загартовують людину і зближують учасників походу: через шість днів ми стали згуртованою командою, здатною протистояти усім вітрам і негараздам. Але до цього нам ще треба було пройти 170 км пішки…
Починалося все добре: перший дощ ми пересиділи в машині і вийшли, красиві і гарні, із новеньким облаштуванням, на початок шляху у містечку Хьоршель.
Про Реннштайг я мріяла два роки після того, як у 2018 році пройшла 120 км Каміно (шляху Св. Якова). Минулого року похід довелося відкласти через операцію, а цього року він мало не зірвався через вірус: ще донедавна за перетин границі з Тюрінгією без вагомих причин загрожував штраф у 500 євро. Але дома сидіти за три місяці набридло, отже, щойно карантинні обмеження зняли, а у дітей почалися канікули, ми дістали куплене ще два роки тому обладнання, вибили з нього пилюку, докупили необхідні продукти і виїхали на місце висадки. У Тюрінгії ми одразу відчули себе на вільній землі: ніхто не носить масок (у МакДональдсі на нас у масках дивилися, як на інопланетян), не тримає дістанцію, а корона є скоріше привідом для жартів і додаткових 2-3 неробочих днів на тиждень: на додачу до негоди це привід не відкривати кафе, ресторан або пенсіон.
Першого дня нам пощастило з погодою: було хоч і хмарно, але не спекотно і без рясного дощу. Дорога йшла без значних перепадів гірськими луками, з яких відкривалися чудові краєвиди.
Куди не глянь — усюди гарно! Єдиний недолік, що часто доводилося зупинятися, витягати мобільний і робити фото. Барсетка у стилі базарних бариг 90-их, хоч і виглядає, як одоробло, але дозволяє завжди тримати камеру під рукою.
Але ідилія продовжувалася недовго: почався дощ, і нам довелося витягати захисні чохли для рюкзаків. Зробили ми це біля типового для Реннштайгу місця відпочинку: колиба, стіл із лавками під деревом і фірмовий знак “R”.
Хто йшов обладнаними шляхами знає, а іншим розповім, що кожен шлях має своє маркування. На Каміно це жовта мушля Св. Якова на синьому фоні, а на Реннштайгу — це біла буква “R” на темно-коричневому або чорному тлі. Найчастіше її малюють на деревах так, щоб і в сутінках, і в тумані було видно:
Інколи малюють його на дорозі та на парканах, а власники будинків і закладів уздовж дороги викладають знак із підручних матеріалів й оформлюють його квітами та садовими скульптурами.
На відміну від інших шляхів, у Реннштайга є ще й фірмова пісня, що, як майже всі німецькі твори, закінчується смертю головного героя. Добре хоча б, що, на відміну від “Пісні про Нібелунгів”, всі інші залишилися у живих.
Є у Реннштайга і фірмове привітання, по типу “Буен Каміно!” на шляху Св. Якова. Коли зустрічаєш тих, хто йде тобі назустріч, слід казати: “Гут рунст!” (“Доброго шляху!” по-старофранконські). Головне, не переплутати і не сказати, як одна панянка, що зайшла до шинка на Реннштайгу і радісно привітала групу туристів словами: “Гуте бруст!” (“Добрі груди!”).
Наш шлях почався у вівторок о другій дня, тож людей дорогою ми зустрічали небагато. Однак нам пощастило познайомитися з давнім жителем шляху, Майком-сміттєвиком:
Майк натягнув на себе весь непотріб, знайдений на шляху небайдужими волонтерами. А кмітливі підприємці додали до нього свої визитівки, заламіновані у пластик від дощу і пришпилені до карманів Майка. Взагалі, тема сміття на шляху повністю розкрита, наприклад, у тематичних плакатах:
З утілізацією сміття проблем немає, було б бажання: всі місця відпочинку і майже всі колиби обладнані сміттєзбірниками. Але несвідомі (або просто бухі) відвідувачі Реннштайгу інколи залишають після себе порожні пляшки і пластиковий мотлох. Цього дня нам повезло: перша колиба, в якій ми переночували, була охайно прибрана.
Проте було досить шумно через лісозаготівельні роботи, що велися неподалік від колиби до самої ночі. Ліса навалили стільки, що за ним не стало видно місцевої пам’ятки:
Проте, наступними днями ми бачили ще багато витворів народного мистецтва і сучасних майстрів.
Ці чудернацькі персонажі, без сумніву, навіяні химерними деревами й іншими істотами, що проживають у Тюрінзькому лісі:
Недивно, що така атмосфера надихає на створення, наприклад, пам’ятнику бабі Язі:
Щоб не так страшно було йти, ми співали на весь голос пісні, починаючи з “Несе Галя воду” через “Ой, на горі та й женці жнуть” і “Ти ж мене підманула”, і закінчуючи гімном України. Тюрінзькому лісу це сподобалося — навряд чи він таке раніше чув, або якщо і чув, то, принаймні, не в такому виконанні. І трапилося перше чудо: ненадовго визирнуло сонце і похмурий ліс перетворився на привітне і затишне місце, де співають птахи, літають метелики і де хочеться залишитися назавжди.
Але недовго нас радувало сонечко. Ще не всі центнери води вилилися на нас і ми ще не навчилися відрізняти туман від хмари, що лягла на гору.
Яку ж дорогу вибрали ми? Далі буде!
Продовження тут і тут, закінчення тут
Потрясающие виды и очень качественные фотографии, и вообще вы молодцы!
Спасибо, Наташ! Приятно, что ты читаешь по-украински (кстати, гугл отлично справляется с переводом в паре рус-укр).